fon

Головна » 2016 » Апрель » 22 » УВІЧНЕННЯ ПАМ’ЯТІ ПРО ЧОРНОБИЛЬСЬКУ ТРАГЕДІЮ
11:11
УВІЧНЕННЯ ПАМ’ЯТІ ПРО ЧОРНОБИЛЬСЬКУ ТРАГЕДІЮ

   Багато людських доль опалила декілька десятиліть  тому  своїм смертоносним сяйвом Полинова зоря – Чорнобиль.  Тому 20 квітня 2016 року з нагоди 30-річчя Чорнобильської трагедії в читальному залі Новомосковського технікуму НМетАУ з метою розширення знань про найтяжчу   катастрофу ХХ століття, про її наслідки  для людства та почуття поваги до ліквідаторів аварії на ЧАЕС було проведено виховний захід «Гіркий Чорнобильський полин». У ньому прийняли участь: заступник директора з навчальної роботи Березанська О.М., завідуюча бібліотекою технікуму Калита Н.М., бібліотекар Варченко Т.О., ліквідатори-чорнобильці  – Сорокін Б. М.,  Адаменко  К.Є.,  Мороз Т. П. та студенти груп ТОРО-15  1/9 та ТОРО-15  2/9.

   Запрошені гості-ліквідатори розповіли студентам про катастрофу на ЧАЕС, труднощі, які виникали, увічнення пам'яті своїх загиблих товаришів та недопущення у майбутньому таких трагедій, показали документальний фільм про ліквідацію аварії на ЧАЕС.

   Бібліотекарі оформили тематичну книжкову виставку «Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка».

   На заході прозвучали власні вірші: Калити Н.М. – «Заплакане небо» та Варченко Т.О. – «Чорнобиль»,  які автори присвятили даним подіям.

  Зі вдячністю за цікаву розповідь студенти вшанували гостей гучними оплесками та подарували їм квіти.

   Час невблаганний… Спливають роки, сплітаючись в десятиліття, а гіркий день Чорнобильської трагедії залишається для всіх людей величезним горем.

 

        ЧОРНОБИЛЬ

Над Землею зійшла

Полинова зоря українська.

Не на радість вродилась:

В промінні – лиш горе та біль.

І святі небеса

Застогнали від горя при звістці:

Двадцять шосте. Реактора вибух…

                 Чорно-биль.

 

І пішли прямо в небо,

Хто першими горе відводив,

Хто пожежу гасив

І носив навіжений графіт.

Їх нема. Лиш зостанеться

Пам'ять народу

І провини чуття,

Й на могилах – холодний граніт.

 

Хай погасне зоря полинова!

Ще сонечку – гріти,

Не вмирати батькам,

Щоб не плакали їхні сини,

Колоситись – ланам

І безмежним степам – зеленіти!

Тільки дзвонам – тужить

Двадцять шостого квітня весни…

Бібліотекар НТНМетАУ, Член літературного об’єднання «Сарма» Варченко Тетяна Олексіївна

 

Чорнобильський сон

 

Впав на атомну зону

Легкий передутрішній сон.

Діамантами вкрили траву

Переливисті роси.

Вся Чорнобильська спить.

Не тривожить її ані звук.

Сниться їй – ноженята дитячі

Біжать по землі її, босі.

 

Хтось – на Прип’ять, по рибу,

А дехто – пробігтися в ліс…

І бринять голоси,

Вільно й дзвінко злітаючи в небо…

Все мовчить уві сні.

І не хоче Господь розбудить,

Хоч уже всій природі

Давно прокидатися треба.

 

Бо, якщо їй прокинутись, –

                «Зоною» стане вона.

Непрохідні ліси…

Стронцій з радієм все отруїли…

І дитячі качелі – пусті,

Мовби міста торкнулась війна…

Що ж ви, людоньки,

Горенька їй наробили?!

 

І Чорнобильська вірить крізь сон –

В те, що прийдуть вони, –

Люди рідні –

Позбавлять від горя і муки.

І молитву шепоче

Устами хвиль Прип’ять-ріки

Та здіймаються віти дерев,

Як в молінні простягнуті руки…

 

Сонця промінь

Рятує від темряви схід.

Заспівали пташки

І схилились над водами верби…

І чатує в кущах

Здичавілий чорнобильський кіт.

І синіє вгорі

Українське згорьоване небо…

 

Бібліотекар НТНМетАУ, Член літературного об’єднання «Сарма» Варченко Тетяна Олексіївна

Переглядів: 136 | Додав: ntnmetau | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]